Звільнення працівника під час воєнного стану

Звільнення працівника під час воєнного стану

Сьогодні український народ зустрівся зі страшними реаліями, до яких ніхто не був готовий.

24 лютого 2022 року російська федерація розпочала новий етап восьмирічної війни проти України – повномасштабний наступ. Почалися масовані обстріли та бомбардування мирних українських міст та сіл.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на території України  було введено воєнний стан.

І тому українцям необхідно було виживати та працювати в цих реаліях. Велика кількість людей змушена була залишити свої домівки та місця роботи. Найкращим варіантом для багатьох працівників став перехід на дистанційний режим роботи, але він не завжди є можливим. В деяких випадках працівники змушені звільнитися. Як це правильно зробити під час воєнного стану, ми і розглянемо.

Кодексом законів про працю (далі - КЗпП) питання звільнення в умовах воєнного часу не було врегульовано, тому 15 березня 2022 року було прийнято Закон «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (далі – Закон 2136), який набрав чинності 24 березня. Закон 2136 визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні, незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану. Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

А норми КЗпП можна використовувати тільки якщо вони не суперечать нормам Закону 2136.

Отже звільнення працівника відбувається за загальними процедурами, передбаченими КЗпП у випадку розірвання трудового договору з ініціативи працівника та  з ініціативи роботодавця.

Наразі ми розглянемо розірвання трудового договору за угодою сторін (ст. 36 КЗпП) або за власним бажанням працівника (ст. 38 КЗпП). Такі варіанти звільнення є актуальними для працівників, що залишили робоче місце, та виїхали з місця проживання в інші регіони або за межі України.

Щоб звільнитися, працівнику треба надати заяву. У разі неможливості надати заяву особисто, працівник може надіслати її роботодавцю в месенджер або на електронну пошту. На підставі цієї заяви роботодавець видає наказ про звільнення та проводить розрахунок. Відповідно до ст. 47 КЗпП роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, провести з ним розрахунок (ст. 116 КЗпП), а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Якщо працівник прийнятий був на роботу до 10.06.2021, то трудова книжка зберігається у роботодавця, тому роботодавець має видати працівникові ще й належним чином оформлену трудову книжку.

Якщо працівник перебуває за кордоном і отримати копію наказу та трудову книжку не може, то складається акт (довільної форми) про неможливість видачі трудової книжки та копії наказу через відсутність працівника в Україні. Отримати трудову книжку працівник зможе після повернення, особисто звернувшись до роботодавця.

Хочу звернути увагу на те, що за загальним правилом у разі звільнення за власним бажанням працівник має попередити роботодавця про своє звільнення за два тижні. Але є виключення, коли працівника мають звільнити у строк, зазначений у його заяві:

1) за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП:

-      переїзд на нове місце проживання;

-      переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

-      вступ до закладу освіти;

-      неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

-      вагітність;

-      догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;

-      догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;

-      вихід на пенсію;

-      прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин;

2) у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я (ст. 4 Закону № 2136).

Підстави розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця визначені частиною 1 статті 40 КЗпП. Але важливим є те, що згідно статті 5 Закону 2136, у період дії воєнного стану допускається звільнення (що раніше було заборонено ч.3 ст. 40 КЗпП) працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Згідно цієї ж статті також не застосовується норми статті 43 Кодексу законів про працю України, яка передбачає отримання попередньої згоди первинної профспілкової організації при розірванні трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 КЗпП. Але ця норма не стосується випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Також з власної ініціативи роботодавець може звільнити всіх працівників в період дії воєнного стану у разі повної ліквідації підприємства (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП) з виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

Законом 2136 перебачений також варіант призупинення дії трудового договору, але цю тему ми розкриємо вже  в іншій статті.

Зараз на стадії прийняття є ще кілька законопроєктів, що регулюють трудові відносини. Деякі з них вносять  зміни в трудове законодавство під час воєнного стану (№7251 «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин»). Деякі є антиробітничими по суті, раніше викликали протести профспілок та отримали негативну оцінку євроінтеграційного комітету ВРУ, оскільки суперечать директивам ЄС та актам МОП (№5371 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність"). Тому профспілки навіть у такий важкий час не полишають захист трудових прав працівників та докладають зусиль для відстоювання прав трудового населення України.

Київ

Травень 2022