Генеральна Угода на 2019–2021 роки

ГЕНЕРАЛЬНА УГОДА

про регулювання основних принципів і норм реалізації

соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні

на 2019—2021 роки

 14 травня 2019 року

 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 Генеральну угоду (далі – Угода) укладено відповідно до Законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про соціальний діалог в Україні” між всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців в особі Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні (далі – Сторона роботодавців, додаток 1), всеукраїнськими об’єднаннями професійних спілок в особі Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні (далі – профспілкова Сторона, додаток 2) та Кабінетом Міністрів України (далі – Сторона органів виконавчої влади), (далі Сторони).

Угоду укладено на 2019–2021 роки.

Угода набирає чинності з дня її підписання.

Не пізніше ніж за 12 місяців до завершення строку, на який укладено Угоду, Сторони розпочинають переговори з укладення Генеральної угоди на новий строк. У разі коли переговори з укладення Угоди на новий строк не завершені протягом 12 місяців, її дія продовжується на строк переговорів, який визначається Сторонами.

З дня набрання чинності цією Угодою втрачає чинність Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2016–2017 роки.

Положення Угоди діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії Сторін, у тому числі під час розроблення та укладання галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів.

Сторони керуються принципами рівноправності, взаємної поваги та недопущення дискримінації у сфері трудових відносин за будь-якими ознаками.

Розділ І.

Розвиток економіки і вітчизняного виробництва, зростання продуктивної зайнятості, збереження і створення робочих місць

Сторони вважають, що у майбутній період економічна політика держави повинна бути орієнтована на забезпечення стійкого зростання валового внутрішнього продукту на основі модернізації виробництва, розвитку інновацій, внутрішнього ринку, підвищення експортного потенціалу, виведення на зовнішні ринки продукції з високою часткою доданої вартості; підвищення ефективності виробництва на засадах сталого розвитку та розвитку високотехнологічних конкурентних виробництв, а також рівня зайнятості населення.

У сфері розвитку економіки і вітчизняного виробництва

Сторони домовилися забезпечувати:

1.1.  Розвиток внутрішнього ринку товарів, робіт, послуг вітчизняних підприємств та підвищення платоспроможного споживчого попиту шляхом:

1.1.1.  Створення умов для залучення довгострокових фінансових ресурсів для розвитку економіки.

1.1.2.  Розширення заходів державної підтримки розвитку економіки, спрямованих на стимулювання попиту на продукцію вітчизняних виробників, підтримки підприємств через програми часткової компенсації вартості та кредитних ставок придбання товарів, робіт, послуг.

1.1.3.  Поступової з урахуванням позицій сторін соціального діалогу гармонізації законодавства із законодавством ЄС, зокрема у сферах оподаткування, технічного регулювання, санітарних і фітосанітарних заходів, публічних закупівель, інтелектуальної власності тощо.

1.1.4.  Створення умов розвитку виробництва на території України продукції з високою доданою вартістю.

1.1.5.  Сприяння залученню вітчизняних промислових виробників до реалізації інфраструктурних проектів за кошти державного бюджету та кошти суб’єктів господарювання з державною часткою у статутному капіталі.

1.1.6.  Надання консультаційної та інформаційної підтримки щодо виконання вимог Закону України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”.

1.2.  Розвиток промислового виробництва, зниження імпортозалежності економіки, зокрема:

1.2.1.  Сприяти створенню законодавчих основ формування і реалізації промислової політики, в тому числі затвердженню Стратегії розвитку промислового комплексу України.

1.2.2.  Включати під час розроблення, внесення змін до стратегій розвитку відповідних галузей питання щодо впливу на ринок праці.

1.2.3.  Спільно ініціювати та забезпечити впровадження механізмів державної підтримки залучення інвестицій шляхом розширення можливостей доступу суб’єктів господарювання до фінансово-кредитних ресурсів та об’єктів інфраструктури, підвищення ступеня локалізації виробництва конкурентоспроможної продукції на території України.

1.2.4.  Сприяти розвитку індустріальних парків.

1.2.5.  Удосконалити механізми виконання програм державної підтримки придбання сільгоспвиробниками вітчизняної сільськогосподарської техніки.

1.2.6.  Опрацювати механізми запровадження часткової компенсації вартості техніки та обладнання вітчизняного виробництва для будівництва доріг і часткової компенсації відсотків за кредитами на їх придбання.

1.2.7.  Сприяти наданню державної допомоги, спрямованої на розвиток регіонів та реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів.

1.2.8.  Сприяти забезпеченню рівних конкурентних умов господарювання приватних і державних підприємств, у тому числі в оборонно-промисловому комплексі.

1.2.9.  Сприяти детінізації підприємницької діяльності для створення рівних конкурентних умов, зокрема на ринках лікарських засобів, алкоголю, тютюну, надрокористування, у транспортній сфері.

1.2.10.  Опрацювати під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік зобов’язання, визначені в Угоді, але такі, що вимагають фінансування з державного бюджету, в межах балансу його показників.

1.2.11.  Вживати у разі економічної доцільності заходи з митно-тарифного регулювання з метою підтримки інтересів національних виробників. 

1.2.12.  Запроваджувати заходи щодо підтримки суб’єктів господарювання за рахунок державних чи місцевих ресурсів з урахуванням Закону України „Про державну допомогу суб’єктам господарювання”.

 1.3. Збалансований вплив держави на умови провадження підприємницької діяльності з урахуванням міжнародних зобов’язань України, зокрема:

1.3.1.  Сприяти спрощенню та скороченню кількості адміністративних процедур виходу на ринки товарів, робіт, послуг.

1.3.2.  Продовжувати роботу з лібералізації процедур здійснення нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

1.3.3.  Опрацювати питання законодавчого запровадження механізму відшкодування матеріальної шкоди та шкоди діловій репутації суб’єктам господарювання, завданої незаконними діями або внаслідок бездіяльності посадових осіб контролюючих органів, правоохоронних органів, органів досудового слідства та прокуратури.

1.3.4.  Сприяти запровадженню на законодавчому рівні інституту саморегулювання.

1.3.5.  Здійснення заходів для скорочення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрощення ліцензійних процедур.

1.3.6.  Забезпечити розширення сфери застосування декларативного принципу та скорочення кількості документів дозвільного характеру.

1.3.7.  Сприяти реалізації державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму.

1.3.8.  Підтримувати впровадження практики прозорого ухвалення довгострокових інвестиційних планів державних компаній та природних монополій.

1.3.9.  Сприяти забезпеченню прозорого формування тарифів на енергоносії, залізничні вантажні перевезення.

 Кабінет Міністрів України зобов’язується:

1.4.  Підтримувати експорт товарів, робіт, послуг вітчизняних підприємств, зокрема:

1.4.1.  Сприяти доступу вітчизняних виробників до іноземних ринків, у тому числі державних закупівель.

1.4.2.  Сприяти захисту економічних інтересів вітчизняних експортерів на зовнішньому ринку.

1.4.3.  Залучати представників Сторони роботодавців до розроблення нових угод про зони вільної торгівлі та перегляду чинних угод.

1.4.4.  Сприяти залученню вітчизняних виробників до міжнародних ланцюгів виробництва товарів, розвитку кооперації з підприємствами держав–членів ЄС.

1.4.5.  Ініціювати удосконалення законодавства з питань регулювання створення та функціонування вільних митних зон промислового типу.

У сфері зайнятості населення 

Сторони домовилися:

1.5.  Сприяти зайнятості населення, зокрема:

1.5.1.  Забезпечувати реалізацію державної політики з метою створення умов для запобігання масовій трудовій міграції вітчизняних працівників за кордон, у тому числі за рахунок сприяння створенню в Україні конкурентоспроможних робочих місць. 

1.5.2.  Створювати сприятливі умови для подальшої легалізації зайнятості та оплати праці. 

1.5.3.  Забезпечувати перегляд та удосконалення механізмів сприяння зайнятості населення (у тому числі молоді та осіб з інвалідністю) у рамках реформи ринку праці. 

1.5.4.  Залучати до складу комісій з питань корпоратизації (перетворення державних підприємств у акціонерні товариства), передачі об’єктів соціально-культурного призначення з державної власності у комунальну, з правом дорадчого голосу представників відповідних профспілкових організацій.

 1.6.  Спрямувати зусилля на удосконалення системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, професійного навчання працівників та професійної орієнтації населення, умов здійснення наставництва шляхом:

1.6.1.  Створення Національного агентства кваліфікацій, мережі галузевих рад та кваліфікаційних центрів.

1.6.2.  Професійної (професійно-технічної) освіти на засадах державно-приватного партнерства та корпоративного управління.

1.6.3.  Впровадження Національної рамки кваліфікацій, модернізації механізму прогнозування потреб у кадрах, розвитку системи підтвердження результатів неформального навчання, підтримки розроблення професійних стандартів і кваліфікацій, модернізації стандартів професійної (професійно-технічної) освіти.

1.6.4.  Впровадження дуальної форми здобуття освіти, створення та розвитку центрів професійного навчання при організаціях роботодавців/підприємствах, впровадження та стимулювання системи наставництва на виробництві.

1.6.5.  Розвитку та посилення ролі регіональних рад професійної освіти, наглядових рад закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

1.6.6.  Розвитку механізмів стимулювання участі роботодавців у підготовці кадрів.

1.6.7.  Удосконалення у 2019 році системи середньострокового прогнозування розвитку ринку праці в професійно-кваліфікаційному розрізі.

 Сторони рекомендують включати до галузевих (міжгалузевих), територіальних угод і колективних договорів положення щодо:

1.7.  Проведення підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на п’ять років, зокрема, у періоди їх неповної зайнятості, та працівників, які перебувають під загрозою вивільнення.

 Розділ ІІ.

Оплата праці

Сторони домовилися:

2.1.  У II кварталі 2019 р. провести переговори щодо підвищення у 2019 році мінімальної заробітної плати з метою досягнення фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2.2.  З метою подолання бідності серед працюючих під час ведення колективних переговорів щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати керуватися положеннями законодавства України, зокрема бюджетного, міжнародних зобов’язань України, фактичним розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеним відповідно до законодавства.

2.3.  На підприємствах, в організаціях небюджетної сфери незалежно від форми власності тарифна ставка робітника І розряду встановлюється відповідною галузевою (міжгалузевою), територіальною угодою та на їх основі колективним договором.

Для підприємств галузей, в яких не укладено галузеві угоди або положення укладених угод (згідно з реєстром, розміщеним на сайті Мінсоцполітики) не регулюють розмір тарифної ставки робітника І розряду, її розмір встановлюється на рівні, що не менше як на 10  відсотків вище встановленого на законодавчому рівні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2.4.  Починаючи з 2020 року, забезпечити з урахуванням законодавства України, зокрема бюджетного, щорічне і поетапне скорочення розриву між розмірами посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду єдиної тарифної сітки та фактичним розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного відповідно до законодавства.

2.5.  У першому півріччі 2019 р. провести консультації щодо складових заробітної плати, які враховуються для визначення її мінімального розміру, та за результатами підготувати узгоджені пропозиції, щодо внесення змін до законодавства.

2.6.  Консолідувати зусилля для забезпечення співвідношення мінімальної заробітної плати до середньомісячної заробітної плати на рівні 50 відсотків на кінець року.

2.7.  Розмір основної заробітної плати (окладу) некваліфікованого робітника (працівника) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності за повністю виконану норму робочого часу, який працює у нормальних умовах праці, повинен становити не менше ніж 85 відсотків тарифної ставки (посадового окладу) робітника (працівника) І розряду.

2.8.  Під час застосування на підприємствах, в організаціях небюджетної сфери незалежно від форми власності інших систем оплати праці, ніж тарифна, встановлювати нижню межу оплати за кваліфіковану працю не нижче розміру тарифної ставки робітника І розряду в небюджетній сфері.

2.9.  Продовжити удосконалення оплати праці працівників бюджетної сфери з урахуванням визначених на законодавчому рівні галузевих особливостей оплати праці та із забезпеченням обґрунтованих міжкваліфікаційних (міжтарифних, міжпосадових) співвідношень.

2.10.  Під час проведення реформ у бюджетній сфері, у тому числі пов’язаних із зміною статусу закладів, установ, організацій, порядку їх фінансування та умов оплати праці їх працівників, забезпечувати збереження рівня оплати праці як мінімальних гарантій.

2.11.  Забезпечити зростання середньої заробітної плати, в тому числі шляхом:

‒ легалізації заробітних плат та розширення охоплення соціальним страхуванням зайнятого населення;

‒ збільшення частки працівників, умови оплати праці яких регулюються відповідними галузевими угодами.

2.12.  Вживати заходів для підвищення середньої заробітної плати в бюджетній сфері.

2.13.  З метою більш динамічного підвищення рівня добробуту працівників, стимулювання купівельної спроможності та внутрішнього споживання товарів, зменшення негативних процесів тінізації трудових відносин та вимушеної трудової міграції вважати за необхідне поетапне досягнення до 2021 року рівня середньої заробітної плати в Україні принаймні 50  відсотків середнього рівня оплати праці чотирьох країн Східної Європи, в яких найбільше використовується праця українців (Польща, Угорщина, Чехія, Литва).

2.14.  З метою впровадження справедливих підходів до оподаткування трудових доходів та отримання додаткових ресурсів для підвищення оплати праці разом опрацьовувати питання реформування податкової системи та системи соціального страхування.

2.15.  Визначити перелік і розміри доплат та надбавок до тарифних ставок, окладів працівників підприємств, організацій небюджетної сфери, що мають міжгалузевий характер, для встановлення у галузевих (міжгалузевих), територіальних угодах та колективних договорах згідно з додатком 3.

Протягом шести місяців з дня підписання Угоди підготувати нову редакцію зазначеного додатка, зокрема в частині переліку доплат та надбавок, їх розмірів, порядку та сфери застосування.

2.16.  Розробити в 2019 році та узгодити зміни до законодавства про працю щодо встановлення підвищеної оплати праці на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я на умовах та в розмірах, визначених галузевими угодами та колективними договорами.

2.17.  Головні розпорядники бюджетних коштів протягом ІІ–ІV кварталів проводять консультації з галузевими профспілками щодо підготовки пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік та/або внесення змін до нього та подають разом з фінансово-економічними обґрунтуваннями узгоджені пропозиції Мінфіну, зокрема щодо обсягів фінансування галузей та розмірів видатків на оплату праці.

2.18.  Під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік протягом ІІ–ІІІ кварталів проводити консультації в рамках постійно діючої тристоронньої робочої групи з проведення консультацій на всіх стадіях бюджетного процесу.

2.19.  Під час формування проектів Прогнозів економічного і соціального розвитку та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, Бюджетної декларації та закону про Державний бюджет України на відповідний рік проводити переговори (консультації) щодо:

2.19.1.  Середньої заробітної плати, фонду оплати праці;

2.19.2.  Розмірів мінімальної заробітної плати в строки та порядку, передбачені Регламентом ведення колективних переговорів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати відповідно до додатка 4;

2.19.3.  Розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду єдиної тарифної сітки.

2.20.  Не допускати без проведення попередніх переговорів (консультацій) із сторонами соціального діалогу відповідно до Порядку здійснення узгоджувальних процедур під час розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів (додаток 5) ініціювання перегляду норм законів України, постанов Кабінету Міністрів України у бік зменшення розмірів доплат, надбавок, винагород, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

2.21.  Щороку за ініціативою будь-якої із Сторін проводити консультації стосовно проектів Прогнозів економічного і соціального розвитку та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період.

2.22.  Проводити постійний моніторинг своєчасності і повноти виплати заробітної плати та сплати єдиного соціального внеску. У разі виникнення загрози або підтвердження фактів несвоєчасності чи виплати не в повному обсязі заробітної плати та сплати єдиного соціального внеску вживати спільних оперативних заходів.

2.23.  Вжити всіх можливих заходів для повного погашення заборгованості із заробітної плати на підприємствах незалежно від форми власності і не допускати утворення нової заборгованості з виплати заробітної плати.

2.24.  Забезпечити регулярний розгляд на урядовому рівні питання своєчасності виплати заробітної плати та у разі потреби вжиття заходів до погашення заборгованості із виплати заробітної плати в повному обсязі.

2.25.  Протягом 2019 року розробити та подати до Верховної Ради України узгоджений законопроект щодо захисту вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця, в тому числі шляхом впровадження інституту гарантування таких виплат.

2.26.  Оприлюднювати у засобах масової інформації або на офіційних веб-сайтах органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань організацій роботодавців і профспілок інформацію про вжиття заходів впливу до керівників підприємств, установ та організацій, де наявні борги із виплати заробітної плати або не забезпечуються мінімальні державні гарантії в оплаті праці, а також про кількість здійснених Держпраці заходів державного контролю щодо дотримання вимог законодавства з питань оплати праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання і про їх результати.

Профспілкова Сторона зобов’язується:

2.27.  Здійснювати громадський контроль за додержанням на підприємствах, в установах та організаціях вимог законодавства про працю, в тому числі за виконанням договірних гарантій з оплати праці та своєчасністю виплати заробітної плати.

2.28.  Брати участь в опрацюванні проектів нормативно-правових актів з питань оплати праці.

2.29.  Взаємодіяти з питань реалізації права на своєчасну оплату праці з органами виконавчої влади, органами державного нагляду, органами місцевого самоврядування.

2.30.  Надавати консультації та правову допомогу працівникам — членам профспілок у захисті їх прав з питань оплати праці, представляти їх інтереси у комісіях з трудових спорів та судах.

2.31.  Постійно проводити аналіз і оцінку стану реалізації законодавства з питань оплати праці, вносити пропозиції щодо його удосконалення.

2.32.  Спрямовувати учасників колективних переговорів від профспілок на локальному, територіальному та галузевому рівні на додержання принципів і досягнення показників, передбачених Угодою.

2.33. Забезпечити участь представників профспілок у роботі з втілення принципів та норм Угоди в практику регулювання соціально-трудових відносин, у підготовці та лобіюванні законопроектів, що передбачені Угодою або випливають з неї.

Сторони рекомендують включати до галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів норми щодо:

2.34.  Темпів зростання середньої заробітної плати та розміру мінімальних ставок (окладів) заробітної плати, міжпосадових, міжкваліфікаційних співвідношень, фонду оплати праці та умов його формування на підприємствах.

2.35.  Умов оплати праці висококваліфікованих працівників основних професій.

2.36.  Перевищення щорічними темпами зростання середньої заробітної плати прогнозних показників зростання реальної заробітної плати на підприємствах, організаціях небюджетної сфери незалежно від форми власності, де середня заробітна плата є нижчою ніж три законодавчо встановлених прожиткових мінімуми для працездатних осіб.

2.37.  Забезпечення участі представників профспілок і роботодавців на територіальному рівні в опрацюванні проектів місцевих бюджетів у частині фінансового забезпечення працівників бюджетної сфери соціальними гарантіями, визначеними законами та іншими нормативно-правовими актами.

 Розділ ІII.

Гідні умови праці та соціальний захист працюючих

Охорона та умови праці

Сторони домовилися:

3.1.  Здійснювати обмін інформацією про виявлені факти порушень норм конвенцій Міжнародної організації праці, інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, та законодавства України щодо трудових та соціально-економічних прав працюючих та вживати заходів до усунення таких порушень.

3.2.  Рекомендувати Фонду соціального страхування щороку передбачати у бюджеті Фонду кошти на:

3.2.1.  Проведення навчання працівників, які вирішують питання охорони праці, згідно з поданими в установленому порядку заявками роботодавців, профспілок, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

3.2.2.  Запровадження у 2019 році на національному каналі телевізійного проекту „Безпека праці та життєдіяльності”.

3.3.  У межах повноважень сприяти скороченню незадекларованої праці в Україні, у тому числі унеможливленню фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівників на неповний робочий час у разі фактичного виконання ними роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків.

3.4.  Протягом дії Угоди підвищити ефективність обліку нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, зокрема шляхом покращення методології обліку та обміну інформацією між Фондом соціального страхування, закладами охорони здоров’я, Національною поліцією, роботодавцями, професійними спілками, науковими установами та громадськими організаціями.

3.5.  Протягом дії Угоди спільно напрацювати та запровадити механізми економічної мотивації роботодавців і працівників до більш безпечного виконання робіт, покращення умов праці та мінімізації ризиків від впливу виробничих факторів на життя та здоров’я.

3.6.  Сприяти своєчасному проведенню атестації робочих місць та наданню працівникам пільг і компенсацій за роботу у важких та шкідливих умовах.

3.7.  Під час скасування, внесення змін та розроблення нових нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці забезпечувати дотримання норм законодавства про охорону праці та соціальний діалог.

Кабінет Міністрів України зобов’язується:

3.8.  Протягом I кварталу кожного року оприлюднювати інформацію про стан охорони праці в Україні.

3.9.  Щороку розглядати на урядовому рівні за участю сторін соціального діалогу стан виробничого травматизму і професійних захворювань в Україні.

3.10.  Публікувати узагальнену інформацію про:

‒ стан проведення атестації робочих місць за умовами праці та періодичних профілактичних медичних оглядів працівників – щороку;

‒ пільги і компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці у розрізі видів економічної діяльності – один раз на два роки.

3.11.  Забезпечувати здійснення державного нагляду (контролю) в сфері праці та охорони праці відповідно до ратифікованих Україною Конвенцій Міжнародної організації праці № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі і № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві.

3.12.  Завершити протягом 2019 року створення і укомплектування в центральних і місцевих органах виконавчої влади служб охорони праці, відповідальних за виконання повноважень з державного управління охороною праці відповідно до вимог Закону України “Про охорону праці”.

3.13.  Відповідно до статті 19 Закону України “Про охорону праці” доручити бюджетним установам щороку передбачати у розрахунках до кошторисів окремим розділом видатки на охорону праці, а головним розпорядникам бюджетних коштів забезпечити контроль за виконанням зазначеного доручення.

3.14.  Розглянути до 31 грудня 2019 р. за участю сторін соціального діалогу питання щодо ратифікації Конвенцій Міжнародної організації праці:

– № 121 1964 року про допомогу у випадках виробничого травматизму;

– № 152 1979 року про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах;

– № 167 1988 року про безпеку та гігієну праці у будівництві;

– № 187 2006 року про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці.

3.15.  Забезпечити розміщення на офіційному сайті Держпраці зведеної інформації про суб’єктів господарської діяльності, які проводять навчання з питань охорони праці працівників інших суб’єктів господарювання.

3.16.  Сприяти реалізації права профспілок на здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці та створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників засобами індивідуального та колективного захисту.

Сторона роботодавців зобов’язується:

3.17.  Вживати заходів для припинення виконання робіт у разі наявності безпосередньої загрози життю та здоров’ю працівників, у тому числі за поданням представників профспілок.

3.18.  Спрямовувати кошти на здійснення заходів щодо досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, що є складовою колективного договору, в обсязі більшому за мінімальну законодавчу норму, встановлену статтею 19 Закону України “Про охорону праці”.

3.19.  Сприяти впровадженню системи управління охороною праці на підприємствах всіх форм власності, у тому числі системи управління ризиками.

3.20.  Сприяти здійсненню профілактично-відновлювального лікування та оздоровлення працівників насамперед зайнятих в шкідливих умовах праці, зокрема в санаторіях-профілакторіях, санаторно-курортних закладах шляхом залучення всіх можливих джерел фінансування.

Сторони рекомендують під час укладання галузевих (міжгалузевих), територіальних угод і колективних договорів включення до них положень та механізмів їх реалізації щодо:

3.21.  Оздоровлення працівників, які працюють у шкідливих та важких умовах праці.

3.22.  Організації для працівників та уповноважених представників профспілок з охорони праці на підприємстві, в організації чи установі навчання з питань охорони праці, звільнення їх від основної роботи на строк навчання, визначений колективним договором, із збереженням для них за рахунок роботодавця середнього заробітку.

3.23.  Організації своєчасного і кваліфікованого надання першої домедичної та невідкладної медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і аварій на виробництві.

3.24.  Права працівників відмовитися від виконання роботи, яка становить безпосередню і серйозну небезпеку для їх життя чи здоров’я, життя та здоров’я інших людей.

3.25.  Здійснення заходів, спрямованих на поліпшення умов праці та приведення їх у відповідність з вимогами законодавства про охорону праці.

3.26.  Організації спільної профілактичної роботи сторін соціального діалогу для попередження виробничого травматизму і професійних захворювань.

3.27.  Організації санітарно-побутового забезпечення працівників (такого, як організація гарячого харчування, функціонування (обладнання) санітарно-побутових приміщень).

3.28.  Проведення медичних оглядів працівників та своєчасного і повного виконання рекомендацій заключного акта за результатами періодичного медичного огляду працівників.

3.29.  Переліку і порядку підтвердження випадків, коли працівники можуть скористатися правом відмови від виконання дорученої їм роботи через нестворення на робочому місці належних безпечних умов праці.

Соціальний захист працюючих

Сторони домовилися:

3.30.  Під час визначення розміру прожиткового мінімуму в проекті закону про Державний бюджет України на відповідний рік керуватися положеннями законодавства України, зокрема бюджетного, міжнародних зобов’язань України, фактичним розміром прожиткового мінімуму, визначеним відповідно до законодавства.

3.31.  Забезпечувати за участю сторін соціального діалогу опрацювання питання вдосконалення методології визначення прожиткового мінімуму.

3.32.  Сприяти ратифікації окремих пунктів Європейської соціальної хартії (переглянутої), до яких Україна не приєдналася.

3.33.  Вживати заходів для вдосконалення системи пенсійного забезпечення, у тому числі пільгового пенсійного забезпечення, перерахунку та підвищення пенсій.

3.34.  З метою запобігання поширення бідності серед працюючих, приймати нормативно-правові акти з питань основних напрямів державної цінової та тарифної політики, а також щодо регулювання цін і тарифів для населення, головними розробниками яких є центральні органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, після обговорення у відповідних постійно діючих тристоронніх дорадчих органах, утворених за участю представників Сторін цієї Угоди.

3.35.  Забезпечувати інформаційну відкритість та прозорість роботи фондів соціального страхування, Пенсійного фонду з метою отримання інформації застрахованими особами та страхувальниками, зокрема надання аналітичних матеріалів, статистичних даних про надходження та видатки страхових коштів за видами виплат та їх розмірів, соціальних послуг тощо.

3.36.  Протягом півроку з дня підписання Угоди напрацювати узгоджені зміни до законодавства щодо справедливого порядку обчислення страхового стажу та заробітку для призначення (перерахунку) пенсій та інших страхових виплат за наявності заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.

3.37.  Спільно опрацювати питання впровадження ефективних механізмів профілактики настання страхових випадків з тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, у тому числі:

‒ їх впливу на зменшення видатків Фонду соціального страхування України на матеріальне забезпечення та соціальні послуги;

‒ фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб (членів їх сімей) на принципах “гроші ходять за людиною” за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

3.38.  Докласти спільних зусиль щодо поступового збільшення протягом 2019‒2020 років мінімального розміру допомоги по безробіттю для застрахованих осіб до рівня, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Кабінет Міністрів України зобов’язується:

3.39.  Надавати Стороні роботодавців та профспілковій Стороні інформацію про:

3.39.1.  Фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу на місяць та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (з урахуванням обов’язкових платежів), в цілому по Україні разом із відповідними розрахунками – щомісяця;

3.39.2.  Основні показники рівня життя населення та бідності у цілому по Україні та в розрізі регіонів – щокварталу;

3.39.3.  Стан розроблення та затвердження державних соціальних стандартів і нормативів – двічі на рік.

3.40.  Проводити консультації із соціальними партнерами щодо змін законодавства з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема удосконалення управління фондами соціального страхування, розміру та розподілу єдиного соціального внеску, розмірів страхових виплат та надання послуг.

3.41.  Підготувати узгоджені пропозиції щодо внесення змін до законодавства з метою забезпечення реалізації в повному обсязі прав працівників на визначені законом пільгове пенсійне забезпечення та інші соціальні гарантії, встановлення яких передбачено за результатами атестації робочих місць.

3.42.  Продовжити звільнення фондів соціального страхування від фінансування видатків, що не мають страхового характеру або не спрямовані на профілактику страхових випадків та не пов᾽язані із забезпеченням діяльності фондів соціального страхування.

3.43.  Опрацювати питання запровадження електронного реєстру листків непрацездатності.

3.44. Спільно із соціальними партнерами опрацювати питання щодо реформування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, розвитку загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

3.45.  Розробити за участю сторін соціального діалогу та внести узгоджені законодавчі пропозиції щодо соціально-економічного захисту працівників охорони здоров’я в умовах реформування галузі.

 Сторони рекомендують під час укладання галузевих (міжгалузевих), територіальних угод і колективних договорів включення до них зобов’язань щодо:

3.46.  Додаткового соціального захисту ветеранів праці та людей похилого віку, малозабезпечених та інших вразливих категорій осіб.

3.47.  Консультацій з представниками профспілкових організацій підприємств з питань фінансування та розвитку соціальної сфери підприємства.

 Гуманітарні питання, молодіжна політика, задоволення духовних потреб населення

 Сторони домовилися:

3.48.  Вживати заходів для підвищення якості надання послуг з оздоровлення і відпочинку дітей, учнів і студентів із залученням всіх можливих джерел фінансування.

3.49.  Підвищувати престижність робітничих професій та технічних спеціальностей серед молоді як фундаментальних в розвитку національної економіки.

3.50.  Проводити щороку оздоровлення і відпочинок дітей із залученням додаткових джерел фінансування.

3.51.  Забезпечити реалізацію Державної програми забезпечення молоді житлом на 2013–2020 роки з метою отримання молоддю пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) і придбання житла шляхом залучення всіх можливих джерел фінансування та спрощення умов участі молоді у державній програмі пільгового довгострокового кредитування молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

3.52.  Сприяти покращенню соціальних гарантій особам, які навчаються, та молоді у частині рівня стипендіального забезпечення, оздоровлення, забезпечення житлом, працевлаштування та надання першого робочого місця.

3.53.  Сприяти забезпеченню оздоровчої рухової активності населення, розвитку фізичної культури і спорту.

3.54.  Створювати належні умови для розвитку фізичної культури і спорту на підприємствах різних форм власності.

3.55.  Сприяти участі зайнятого працездатного населення у спортивно-масових заходах.

3.56.  До кінця 2019 року підготувати узгоджені пропозиції стосовно законопроекту щодо впровадження підприємствами, установами та організаціями гендерного аудиту та планів гендерної рівності з урахуванням досвіду ЄС і відповідного інструментарію щодо його забезпечення.

Кабінет Міністрів України зобов’язується:

3.57.  Провести консультації із сторонами соціального діалогу щодо:

3.57.1.  Здешевлення вартості путівок до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

3.57.2.  Спеціальної процедури закупівель для дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

3.57.3.  Вдосконалення механізму підтримки суб’єктів господарювання, які здійснюють оздоровлення дітей.

3.58.  Врегулювати питання порядку користування студентами та учнями гуртожитками і використання житлової площі в них.

3.59.  Під час планування бюджетних запитів розпорядниками бюджетних коштів передбачати видатки на відрахування профспілковим комітетам підприємств, установ та організацій на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, встановлених колективними договорами, але не менше ніж зазначено у статті 44 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

Кабінет Міністрів України та Сторона роботодавців зобов’язуються:

3.60.  Вживати заходів з метою удосконалення профорієнтаційної роботи серед молоді, підвищення їх мотивації до трудової діяльності за професіями і спеціальностями, затребуваними на ринку праці.

Сторони рекомендують для включення до галузевих (міжгалузевих), територіальних угод і колективних договорів питання щодо:

3.61.  Збереження соціального захисту та соціальної інфраструктури в період впровадження реформи децентралізації і утворення об’єднаних територіальних громад та недопущення необґрунтованих змін форми власності, закриття, перепрофілювання закладів культури, позашкільної освіти, сфери фізичної культури і спорту, у тому числі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також скорочення робочих місць та незаконного масового звільнення їх працівників.

3.62.  Проведення підприємствами, установами, організаціями гендерного аудиту та за його результатами складення планів гендерної рівності.

3.63.  Оздоровлення та відпочинку дітей, у тому числі збереження мережі та відновлення роботи дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

3.64.  Збільшення чисельності працевлаштованих на перше робоче місце випускників закладів освіти.

3.65.  Виділення земельних ділянок для індивідуального будівництва і колективної забудови під молодіжний житловий комплекс у встановленому законом порядку.

3.66.  Фінансування програм забезпечення населення доступним житлом.

3.67.  Розвитку програм забезпечення молоді житлом.

3.68.  Розвитку фізичної культури і спорту, спортивної інфраструктури та патріотичного виховання.

3.69.  Передбачення коштів на фінансову підтримку місцевих осередків всеукраїнських громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості (ФСТ ДЮСШ) і спортивних споруд місцевого значення за рахунок коштів місцевих бюджетів.

3.70.  Збереження та сприяння діяльності молодіжних центрів.

3.71.  Розвитку культури, просвітництва, збереження закладів культури, бібліотек.

3.72.  Надання доступних і якісних послуг по догляду за дітьми та іншими утриманцями з метою перерозподілу тягаря неоплачуваної роботи з жінки.

3.73.  Фінансової підтримки місцевих осередків всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості та спортивних споруд місцевого значення за рахунок коштів місцевих бюджетів.

3.74.  Пільгового перевезення студентів закладів вищої освіти та учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти залізничним та автомобільним транспортом.

Розділ ІV.

Соціальний діалог

 З метою визначення та узгодження позицій працівників, роботодавців, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування під час прийняття рішень з трудових, соціальних, економічних питань.

Сторони домовилися:

4.1.  Здійснювати соціальний діалог з питань формування та реалізації державної соціальної, економічної політики, регулювання трудових відносин у формах обміну інформацією, консультацій, колективних переговорів, узгоджувальних процедур.

4.2.  Під час розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів (далі – проекти актів) здійснювати узгоджувальні процедури у порядку, визначеному в додатку 5 до Угоди, та не допускати їх порушення.

4.3.  Забезпечити проведення консультацій Сторін на всіх стадіях бюджетного процесу, формування макропоказників соціально-економічного розвитку України, підвищення ефективності роботи постійно діючої тристоронньої робочої групи для проведення консультацій з бюджетних питань.

4.4.  Здійснювати обмін інформацією про виявлені факти порушень конвенцій Міжнародної організації праці, інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, та законодавства України щодо забезпечення прав і гарантій діяльності профспілок, організацій роботодавців, їх об’єднань з метою вжиття заходів до їх усунення.

4.5.  Здійснювати безоплатно обмін наявною у Сторін інформацією, документами і матеріалами, статистичними даними з питань цієї Угоди для виконання взятих на себе зобов’язань та контролю за реалізацією Угоди іншими сторонами.

4.6.  Надавати методичну допомогу сторонам соціального діалогу на всіх рівнях з питань колективно-договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин, укладення колективних угод і договорів та забезпечення їх виконання.

4.7.  Внести законодавчі пропозиції щодо стимулювання суб’єктів соціально-трудових відносин до участі у колективно-договірному регулюванні, зокрема шляхом запровадження інституту поширення угод.

4.8.  Здійснювати систематичне висвітлення у засобах масової інформації або на офіційних веб-сайтах домовленостей, досягнутих під час проведення консультацій і переговорів сторін соціального діалогу, та оприлюднення інформації про стан виконання взятих на себе зобов’язань.

4.9.  Сприяти підвищенню ролі та ефективності Національної тристоронньої соціально-економічної ради, територіальних тристоронніх соціально-економічних рад, створенню галузевих (міжгалузевих) тристоронніх або двосторонніх соціально-економічних рад.

4.10.  Вносити узгоджені пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань соціального діалогу, колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів з урахуванням кращих європейських практик.

4.11.  З метою сприяння підвищенню ефективності проведення соціального діалогу на всіх його рівнях, застосуванню кращих прикладів з європейської практики проводити спільні заходи з відповідної тематики.

Кабінет Міністрів України зобов’язується:

4.12.  Надавати можливість уповноваженим представникам профспілкової Сторони та Сторони роботодавців представляти свою позицію на засіданнях Кабінету Міністрів України та Урядових комітетів.

4.13.  Забезпечити у разі звернення репрезентативних всеукраїнських профспілок та їх об’єднань і/або репрезентативних об’єднань організацій роботодавців, утворення галузевих (міжгалузевих) тристоронніх або двосторонніх соціально-економічних рад.

Заключні положення

Сторони домовилися:

1.  Забезпечити у межах своїх повноважень реалізацію Угоди відповідно до заходів щодо виконання її положень.

2.  Забезпечити затвердження кожною Стороною заходів щодо реалізації положень Угоди.

3.  У місячний строк після підписання Угоди спільно розробити критерії оцінки виконання її положень.

4.  Здійснювати в рамках своїх повноважень контроль за виконанням Угоди згідно з Регламентом здійснення контролю за виконанням Генеральної угоди (додаток 6 до Угоди).

5.  У разі необхідності надавати спільні роз’яснення щодо застосування окремих положень Угоди.

6.  Рекомендувати сторонам соціального діалогу на галузевому і територіальному рівнях протягом трьох місяців після підписання Угоди привести у відповідність з її положеннями галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди.

7.  Рекомендувати включати до галузевих (міжгалузевих), територіальних угод і колективних договорів питання щодо врегулювання та вирішення трудових спорів (конфліктів) у позасудовому порядку.

8.  Приєднання нових суб’єктів до Сторони роботодавців та профспілкової Сторони цієї Угоди здійснюється у порядку, визначеному кожною Стороною самостійно, з подальшим інформуванням інших Сторін.

9.  Вносити зміни та доповнення до Угоди за взаємною згодою Сторін після проведення колективних переговорів.

10.  Опублікувати Угоду в газеті “Урядовий кур’єр”, інших засобах масової інформації та розмістити на офіційних веб-сайтах суб’єктів Сторін.

Угода підписана у трьох примірниках, які зберігаються у кожної із Сторін і мають однакову юридичну силу.

 

Від Сторони органів виконавчої влади:	Від Сторони роботодавців:	Від профспілкової Сторони:
Прем’єр-міністр України   В. ГРОЙСМАН	Голова Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні  Д. ОЛІЙНИК	Голова Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні  Г. ОСОВИЙ
Міністр соціальної політики України  А. РЕВА