Київська міська професійна спілка працівників енергетики та електротехнічної промисловості
В ЄДНОСТІ НАША СИЛА!!!

Класифікація та порядок вирішення трудових спорів

Класифікація та порядок вирішення трудових спорів

Класифікація та порядок вирішення трудових спорів. Колективні трудові спори.

Інтереси роботодавців і найманих працівників не завжди співпадають, і природнім є можливість зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин. Тому, за часів складної економічної ситуації в Україні, вельми актуальною є проблема розв’язання трудових спорів, що виникають між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, з одного боку, та конкретним працівником або трудовим колективом, з іншого боку.

Цією статтею ми розпочинаєм серію матеріалів, в яких розкриємо поняття трудових конфліктів та порядок їх подолання. Ви будете мати змогу дізнатись про:

- колективні трудові спори та особливості їх вирішення на виробничому рівні,

- організацію та проведення страйку,

- індивідуальні трудові спори та ін.

Трудові спори - це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і роботодавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці.

Класифікувати трудові спори можна за суб'єктами, змістом, характером і порядком розгляду (підвідомчості). За суб'єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори.

Зараз ми розглянемо з вами колективні трудові спори (конфлікти).

Основними актами, якими врегульоване це питання, є Кодекс законів про працю України, Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року № 137/98-ВР (далі-Закон 137), а також ряд актів, які видані Національною службою посередництва та примирення (далі – НСПП).

Це і є та сама служба, яка створена для поліпшення трудових відносин та запобігання виникнення колективних трудових спорів, прогнозування та сприяння своєчасному розв’язанню конфліктів, а також здійснення посередницьких функції при розв’язанні конфліктів.

Визначення поняття колективного трудового спору міститься в Законі 137. Тож, колективний трудовий спір– це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, відносно:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

Кодексом законів про працю (далі - КЗпП) визначено, що працівники мають право на  вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку (ч.2 ст. 2).

В залежності від рівня, колективні трудові спори розподіляються на 3 види:

  1. Виробничі. Сторонами є працівники/первинна профспілкова організація/ уповноважена працівниками організація та роботодавець (більш детально можна прочитати на сторінці: «Колективний трудовий спір на виробничому рівні»).
  2. Галузеві/територіальні. Сторонами є працівники однієї або кількох галузей/адміністративно-територіальних одиниць/профспілки/ уповноважені найманими працівниками організації та організації роботодавців, їх об’єднання/центральні органи виконавчої влади/місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
  3. Національні. Сторонами є працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання/інші уповноважені найманими працівниками органи та всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців/Кабінет Міністрів України.

Якщо наймані працівники обрали уповноважений орган для здійснення представництва, то цей орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення колективного трудового спору.

В залежності від рівня колективного трудового спору залежить і затвердження та формування вимог найманих працівників. Наприклад, на виробничому рівні, вимоги затверджуються загальними зборами найманих працівників  та підписуються не менше ніж половиною членів трудового колективу.

Вимоги на галузевому/територіальному або національному рівнях формуються і затверджуються в залежності від того, хто представляє інтереси найманих працівників. Наприклад, якщо інтереси представляє профспілка/об’єднання профспілок, вимоги затверджуються рішенням цього органу, якщо ж інтереси представляють  уповноважені працівниками організації - конференцією представників підприємств, які обрані зборами працівників.

Строки розгляду вимог і прийняття рішень також залежать від виду колективного трудового спору та врегульовані ст. 5 Закону 137.

Розгляд колективного трудового спору щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту або укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією.

Колективні трудові спори мають бути розглянуті у наступні терміни: на виробничому рівні – протягом 5 днів, галузевому та територіальному – 10 днів, національному – 15 днів з дня створення комісії та оформлюватися протоколом, що є обов’язковим для сторін.

Примирна комісія у разі необхідності може консультуватися із сторонами колективного трудового спору, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими заінтересованими органами та залучати до свого складу незалежного посередника – особу, визначену спільним вибором сторін, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів та бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

Розгляд колективного трудового спору щодо виконання колективного договору, угоди чи окремих їх положень або невиконання вимог законодавства про працю здійснюється трудовим арбітражем. Також трудовим арбітражем розглядаються спори, якщо примирна комісія не прийняла рішення у визначений термін.

Трудовий арбітраж розглядає спори протягом 10 днів (термін може бути подовжений до 20 днів) з дати його створення, рішення викладаються в протоколі, який підписується всіма  його членами. Та є  обов’язковим для сторін.

Є ще один постійно діючий державний орган, який створений Президентом України – це Національна служба посередництва і примирення (далі - НСПП), яка:

-       сприяє взаємодії  сторін   соціально-трудових  відносин  у процесі врегулювання колективного трудового спору;

-       вивчає та прогнозує причини виникнення колективного трудового спору і сприяє своєчасному його вирішенню;

-       здійснює посередництво   і  примирення  під  час  вирішення колективного трудового спору;

-       здійснює  реєстрацію та аналіз  висунутих  працівниками   вимог   та колективного трудового спору;

-       формує списки незалежних посередників та арбітрів;

-       у  межах  своєї  компетенції   розробляє   і   затверджує положення, інструкції та інші нормативні акти щодо діяльності НСПП та здійснення примирних процедур;

-       та здійснює інші функції, покладені на неї Указом Президента «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 року N 1258/98.

НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення,  які мають рекомендаційний   характер   і   повинні   розглядатися  сторонами  колективного    трудового    спору    (конфлікту),    відповідними  центральними  або  місцевими  органами виконавчої влади,  органами місцевого самоврядування.

Крайнім засобом вирішення колективного трудового спору (якщо вичерпано всі можливості для вирішення конфлікту) є страйк (більш детально на сторінці: «Порядок організації та проведення страйку»).

Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства з метою вирішення колективного трудового спору. Страйк може бути застосовано у разі відмови роботодавця або уповноваженої ним особи задовольнити вимоги найманих працівників (більш детально про страйк ми напишемо в наших наступних статтях).

Існують випадки, коли колективний трудовий спір розглядаються в судовому порядку:

-       за заявою роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців про визнання страйку незаконним;

-       за заявою НСПП, коли її  рекомендації   щодо вирішення колективного трудового спору були не враховані сторонами.