Київська міська професійна спілка працівників енергетики та електротехнічної промисловості
В ЄДНОСТІ НАША СИЛА!!!
Обов’язковість галузевих угод під час укладання колективних договорів підприємствами

Запитання:

 Чи є обов’язковими галузеві угоди при укладенні колдоговорів, якщо власник підприємства чи його уповноважений орган не брав безпосередньої участі у переговорному процесі?


 Відповідь:

 Відмовитися від виконання норм законів або довільно тлумачити законодавство власники, роботодавці та профспілки не мають права. Міністерства, відомства, об’єднання організацій роботодавців та інші органи також не наділені правом на свій розсуд тлумачити законодавство, розширювати сферу його дії або звужувати якісь права будь-яку із сторін соціального діалогу.

Зверніть увагу на головне, що у законодавстві (в т. ч. у ст. 97 КЗпП) взагалі не передбачено права визнавати чи ні галузеві угоди, приєднуватися чи ні до їх умов роботодавцю чи трудовому колективу.

У частині 2 ст. 14 Закону України «Про оплату праці» є одне виключення, як тимчасовий захід: «Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше як шість місяців».

Йдеться про відхід від договірного регулювання лише з питань оплати праці і тільки на період подолання фінансових труднощів підприємства, а не на те брав чи ні роботодавець участь в укладенні галузевої угоди. Відомо, що такі фінансові труднощі повинні бути конкретизовані і обґрунтовані роботодавцем.

Мінсоцполітики України у своєму листі від 15.07.2011 № 568/13/84-11 пояснює, що «не пізніше як через шість місяців після законодавчої зміни розміру мінімальної заробітної плати тарифні сітки (схеми посадових окладів) повинні бути приведені у відповідність з нормами колективного договору та генеральної, галузевої угоди».

          У ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» ( далі – Закон № 3356) зазначається, що Положення   генеральної,   галузевої (міжгалузевої),   територіальної  угод  діють  безпосередньо  і  є обов'язковими  для  всіх  суб'єктів,  що  перебувають  у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч.1 ст. 9 із змінами, Закон N 5458-VI, 16.10.2012).

           Слід також пам’ятати, що Галузеву угоду підписано сторонами соціального діалогу, в тому числі Всеукраїнською галузевою профспілкою, до складу якої входить первинна профспілкова організація підприємства, тобто перебуває у сфері впливу сторони, яка підписала угоду. Тому ця угода вже стає обов’язковою до виконання сторонами соціального діалогу на рівні підприємства.

    Кожне підприємство за своєю основною діяльністю віднесено до певної галузі та до відповідного КВЕДУ. На відповідну галузь господарства України так чи інакше впливає відповідне галузеве міністерство, яке є  регуляторним органом і таке міністерство також є стороною соціального діалогу,  підписантом галузевої угоди.

    Найголовнішим є те, що з прийняттям Закону України «Про соціальний діалог в Україні» (далі – Закон № 2862) в його частині 2  статті 6 чітко встановлено, хто на галузевому рівні є стороною соціального діалогу для укладення галузевої угоди. Це легалізовані (зареєстровані) відповідно до закону всеукраїнські профспілки та всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців, створених за галузевою ознакою. Де тут роботодавці окремих підприємств? Чи повинні бути (чи зустрічалися комусь) підписи власників чи роботодавців окремих підприємств  під галузевими угодами як її сторонами?

    В частині 4 ст. 6 цього ж Закону № 2862 визначено місце сторін соціального діалогу на локальному рівні для укладення колдоговорів. Саме на цьому рівні стороною є трудовий колектив, який представлено профорганізацією з одного боку і  роботодавець   –   з другого боку. Під колдоговором ставляться підписи керівника підприємства, як представника власника, і керівника профоргану, як представника трудового колективу.

    Знову ж таки і в цьому Законі № 2862 також нічого не сказано про те, що галузева угода для когось із роботодавців не буде обов’язковою з яких-небудь причин.

    До того ж, законодавством кожній із сторін соціального діалогу відведено своє правове поле, а не суміш повноважень членів «робочих» комісій з різних рівнів сторін соціального діалогу.

 Висловлювання окремих коментаторів про необов’язковість угод без посилання на конкретний нормативний акт, який це дозволяв би роботодавцям, є необґрунтованими, некоректними та ще й провокують нові соціальні конфлікти між сторонами соціального діалогу, що суттєво шкодить продуктивному спільному вирішенню питань соціально-економічного характеру та подальшого розвитку підприємств.

   Керівникам підприємств і без цього вистачає проблем в ході управління виробництвом, вирішення своїх локальних питань, проведення переговорів щодо укладення своїх колдоговорів. А тут їм ще підкидають вивчення, узагальнення і аналіз проблем всієї галузі по Україні для того, щоб вони з Всеукраїнськими профспілками, об’єднаннями роботодавців, міністерствами обговорювали загальні проблеми для укладення галузевої угоди.

   Нагадаємо, що в галузеві угоди не можуть потрапити ті умови, які погіршують становище підприємств чи їх працівників; умови, які шкодитимуть розвитку виробництва. Ніхто із сторін не наважиться передбачити в угоді умови знищення того чи іншого підприємства.

   Тому виникає запитання чому роботодавцям так наполегливо треба відмовлятися від галузевої угоди чи боятися якихось «провокацій» від виконання умов, досягнутих у домовленості сторін соціального діалогу на рівні галузі і держави?   

   В ч. 5 ст. 10 Закону зазначається, що робоча комісія утворюється з представників сторін і склад цієї комісії визначається сторонами. В цю комісію представниками сторони об’єднання роботодавців можуть потрапити керівники галузевих підприємств.

   Слід зауважити, що законодавство не зобов’язує всіх без винятку власників підприємств брати участь у цьому процесі. Достатньо в спільній комісії з розробки та затвердження угоди мати їх представників в особі організацій роботодавців, союзу директорів тощо.

   Можна собі уявити якою за чисельністю буде «робоча» комісія, в якій будуть брати участь власники всіх підприємств відповідної галузі. Для прикладу – у деяких галузях є 300 і більше  підприємств. Лише зі сторони власника буде 300 членів комісії. А  в цьому процесі беруть також участь представники профспілкових організацій. Це ще 300 членів та ще повинні бути представники міністерств чи відомств. Чи можна таку кількість членів комісії назвати «робочою(?)», в якому законодавстві це встановлено?

   На початку переговорів соціальних партнерів хоча б одна із сторін, обов’язково не менше ніж за три місяці  (ст. 10 Закону № 3356), запрошує всіх роботодавців до участі у створенні проекту галузевої угоди, надання своїх пропозицій до проекту угоди, а також делегувати своїх представників у члени робочої комісії.

    Це слід розцінювати, як початок співпраці сторін у розробці такого соціально важливого єдиного і обов’язкового для галузі документу, яким є Галузева угода.

    Той власник або уповноважений ним орган, який  ухилявся чи з інших причин не брав участі у розробці галузевої угоди, не може це розцінювати як підставу чи аргумент не виконувати вимоги ст. 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці»  та умови  галузевої угоди.

     До того ж, у статті 17 Закону України “Про оплату праці ” встановлено, що для працівників підприємств, виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів, які виконують роботи (надають послуги), не властиві основній діяльності галузі  (підгалузі), умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (підгалузей), до яких ці підрозділи належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства.

    Зверніть увагу, що в цій нормі права зазначено «встановлюється» і  не сказано «може встановлюватися». Віднесення підрозділів підприємств до певних гарантій базується на галузевому (підгалузевому) принципі, а не на участі роботодавця у підписанні угоди. Адже в роботі та підписанні цих «чужих» галузевих угод явно не брали участь роботодавці інших галузей, а виконувати умови угоди все ж таки доводиться.

   Все, зазначене вище, повинні враховувати власники, роботодавці та профоргани підприємств при укладенні колдоговорів.

   Із викладеного випливає, що галузеві угоди є обов‘язковими для всіх власників та уповноважених ними органів незалежно від того брали вони безпосередню участь в переговорах з укладення галузевих угод, чи ні, чого не помічають автори згаданих висловлювань чи коментарів та деякі непомірковані власники підприємств.

   За ухилення від участі в переговорах або за порушення чи невиконання угод і колдоговорів передбачено винних посадових осіб підприємств притягувати до адміністративної відповідальності  у вигляді штрафу аж до звільнення з посади (ст. ст. 17, 18 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 41-1 і 41-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення). І в цих нормах законодавства не сказано, що  роботодавець не відповідатиме за невиконання галузевої угоди, якщо він не брав участі у її укладенні.

    Власники або уповноважені ними органи, юристи, представники Мінсоцполітики України, профспілкові діячі підприємств повинні нарешті зрозуміти, що Галузеві угоди у всьому світі є тим соціальним документом, який допомагає скоординувати  вирішення  більшості соціально-економічних проблем в кожній галузі, стати основою для розробки колективних договорів та інших локальних документів підприємств. Такий підхід буде показником рівня культури сторін при веденні соціального діалогу.

    На багатьох підприємствах давно започатковано принцип застосування міжнародних стандартів управління персоналом. Тобто,  цінність особи працівника тотожна цінності фірми, де він працює та свідчить про бізнесову культуру її власника, що відповідатиме 10-ьом принципам соціально-відповідального бізнесу (міжнародний стандарт SA - 8000).

   Саме такі підприємства мають великі прибутки; працівники – гідну заробітну плату та соціальний захист; держава – високий рівень ВВП, наповнення  Держбюджету та страхових фондів України, а також з успіхом долають негативні наслідки економічних криз.

   Той роботодавець, який дбає про нові досягнення виробництва - той плідно співпрацює з іншою стороною соціального діалогу, підвищує рівень мотивації до праці у трудового колективу, підвищує продуктивність праці найманих працівників і отримує прибутки. А той, хто шукає будь-які зачіпки щоб не виконувати законодавство, не інвестувати в персонал і не витрачатися на соціальні питання – той не хоче розвитку підприємства, а намагається тільки скоріше схопити прибутки без соціальних витрат, будь-якою зачіпкою затягує  переговори з профспілкою. Тобто, хто хоче розвитку – той працює, а хто хоче нічого не робити – той шукає проблеми.

    Тому профспілки запрошують роботодавців до співпраці та вважають їх союзниками у створенні умов стабільності та розвитку виробництва, збільшенні прибутку підприємств, зростання заробітної плати працівників, створення нових робочих місць.  А це - запорука підвищення добробуту народу.

 

 

Підготував правовий інспектор праці

Київської міської ради профспілки                                               В. Киба

developed on Flash-point created by Vladimir Bondarenko